Мононуклеоз: збудник, симптоми, ускладнення

Інфекційний мононуклеоз — це захворювання, що викликається вірусом Епштейна-Барр (він же герпесвірус четвертого типу). Воно вражає носоглотку і проявляється у вигляді ангіни та лихоманки. До зараження більше схильні діти. За статистикою, половина малюків до п’яти років переносить цю недугу. Захворювання має тяжкі наслідки, тому важливо щоб лікування контролював лікар. У клініці «JMC» сучасне відділення педіатрії та кваліфіковані сімейні лікарі, які допоможуть в лікуванні інфекційного мононуклеозу. Докладніше про фахівців і клініку можна дізнатися на їх офіційному сайті: https://jmc.org.ua/. Далі в цій статті ви дізнаєтеся про природу інфекції, прояви захворювання, способи його лікування.

Причини виникнення

Інфекційний мононуклеоз — захворювання вірусної природи, яке швидко поширюється. Передається від людини до людини. У навколишньому середовищі герпесвірус довго не живе, тому через предмети не поширюється. У носія вірусу Епштейна-Барр необов’язково має бути хвороба в гострій формі — достатньо присутності збудника в організмі.

Передача можлива кількома шляхами:

• через слину (під час поцілунків);
• через кров (після переливання);
• статевим шляхом;
• вертикально (під час пологів).

У дітей буває звичка тягнути до рота іграшки або облизувати їх. Поширення мононуклеозу таким шляхом у ранньому віці дуже вірогідне, при цьому малюки можуть переносити його безсимптомно. За статистикою, ДНК вірусу Епштейна-Барр виявляється у 90% дорослих.

Як діє вірус?

Для розуміння принципів розвитку хвороби потрібно проаналізувати дію збудника. Інкубаційний період триває від 30 до 50 днів. Первинна активність починається в порожнині рота — тоді захворювання переходить у гостру форму. Вона безпечна і закінчується максимум через три тижні. Наступна мішень збудника — В-лімфоцити. До них він переходить, коли видимих ознак інфекції вже не залишається.

Навіть після суб’єктивного одужання вірус нікуди не зникає. У результаті його взаємодії з В-лімфоцитами в організмі з’являються нетипові лімфоцити (мононуклеари). Через це у хвороби є альтернативна назва — доброякісний лімфобластоз.

Надалі їхнє розростання може призвести до ускладнень через гіперплазію ретикулярної або лімфоїдної тканини. При ослабленому імунітеті такі ризики вищі.

Симптоми мононуклеозу

У ранньому віці (до п’яти років) інфекційний мононуклеоз протікає безсимптомно. Виражені ознаки відзначаються у школярів і дорослих.

Класична тріада мононуклеозу включає такі симптоми:

• лихоманка;
• фарингіт (запалення мигдаликів);
• збільшення лімфовузлів (шийних, підщелепних, потиличних).

Часто температура піднімається до 39,5 градусів. За цими ознаками захворювання можна прийняти за стрептококовий фарингіт. Однак є і більш специфічні симптоми — збільшення селезінки, печінки, набряки тканин навколо очей. Рідше з’являється макулопапульозний висип (плоский, що злегка підноситься над поверхнею шкіри).

Класифікація

Мононуклеоз буває вродженим (якщо дитина інфікується внутрішньоутробно) і набутим (у разі зараження від сторонньої людини). Класифікують типи захворювання і за іншими ознаками:

• Ступінь тяжкості: безсимптомне, легке (схоже на ГРВІ), важке (з високою температурою й ангіною).
• Фаза активності: активна (симптоми проявилися вперше після інфікування) і неактивна (вірус вбудувався в ДНК).
• Тривалість: стандартна (до трьох тижнів), затяжна (кілька місяців), рецидиви (періодичні повтори, що зустрічається рідко).

Окремо розглядається змішана інфекція, коли організм одночасно з вірусом Епштейна-Барр вражає цитомегаловірус. У цій ситуації часто плутають два захворювання.

Діагностика інфекційного мононуклеозу в дорослих і дітей

За клінічними ознаками поставити точний діагноз неможливо. Для диференціації від стрептококового фарингіту призначають загальний аналіз крові, серологічний тест на антитіла до вірусу Епштейна-Барр.

Діагноз підтверджують:

• Частка нетипових лімфоцитів — понад 30%.
• Наявність гетерофільних антитіл (з’являються до другого тижня після потрапляння інфекції в організм).
• Присутність антитіл IgG до капсидного (на ранніх стадіях) або ядерного (на пізніх стадіях) антигену вірусу Епштейна-Барр.

Присутність у глотці стрептококів не дає підстав виключати інфекційний мононуклеоз. Часто лікарі вдаються до розширеної діагностики, щоб переконатися, що це саме інфекційний доброякісний лімфобластоз, а не синдром цитамегаловірусу, спричинений герпесвірусом п’ятого типу. При ньому теж збільшуються лімфовузли і селезінка, але фарингіт для цієї хвороби нетиповий.

Лікування захворювання

Лікування мононуклеозу як такого не існує. Незважаючи на вірусну природу захворювання, противірусні засоби тут безсилі. Можлива лише підтримуюча терапія, завдання якої:

• Поліпшити загальний стан людини, полегшити лихоманку. У цьому допомагають жарознижувальні та нестероїдні протизапальні засоби.
• Зняти висип. Для цього використовують антигістамінні препарати, кортикостероїдні мазі.
• Послабити прояви ангіни. Достатньо полоскань антисептиками. Приймання антибіотиків заборонене, оскільки запалення мигдаликів спричинене вірусною, а не бактеріальною інфекцією.

Від збільшення селезінки специфічного лікування немає, проте показані запобіжні заходи, щоб уникнути її розриву. Для цього на місяць потрібно відмовитися від фізичних навантажень і занять контактними видами спорту, де можливі зіткнення й удари.

Ускладнення

Інфекційний мононуклеоз життю не загрожує. Частота летальних випадків становить менше 1%. Вони спричинені розривом селезінки, герпетичним енцефалітом, перекриттям просвіту дихальних шляхів.

Справжня причина ускладнень — вірус Епштейна-Барр. Він залишається в організмі і надалі стає передумовою для розвитку більш небезпечних захворювань:

• Лімфоми Беркітта — швидкозростаючої пухлини, що локалізується в нижній частині обличчя і вражає печінку, селезінку, кістковий мозок.
• Лімфоми Ходжкіна — злоякісної пухлини лімфоїдної тканини.
• Раку носоглотки з двостороннім метастазуванням у шийні лімфовузли.

Синдром хронічної втоми з вірусом Епштейна-Барр ніяк не пов’язаний. Раніше його вважали причиною патології через виникнення на її тлі фарингіту та збільшення лімфовузлів. Але з часом її інфекційний характер було спростовано.

Інфекційний мононуклеоз у дітей

Зараження зазвичай відбувається в дитинстві. Частина носіїв отримує вірус від матері (під час пологів), більшість інфікується контактним шляхом від чужих людей. Імовірність цього вища, якщо дитина:

• не дотримується правил гігієни (облизує брудні руки і предмети);
• користується одним посудом з іншими;
• росте в обмежених умовах.

Зараження може залишитися й непоміченим. Висип для пацієнтів раннього віку не характерний, збільшення селезінки малоймовірне. Ознаки, схожі з ГРВІ, з’являються в 40% випадків. Горло зазвичай не болить, навіть якщо помітний наліт на мигдалинах. Без лабораторної діагностики людина не дізнається, що в дитинстві стала носієм вірусу Епштейна-Барр.

Інфекційний мононуклеоз і вагітність

Носійство вірусу Епштейна-Барр іноді виявляють, коли під час постановки на облік у зв’язку з вагітністю оцінюють інфекційний статус жінки. Його присутність в організмі не загрожує ні матері, ні дитині, хоча остання може заразитися внутрішньоутробно.

Небезпечніший інфекційний мононуклеоз, перенесений у гострій формі під час вагітності. Він тягне за собою:

• ризик викидня через підвищення температури й активізацію імунітету;
• уповільнення розвитку плода;
• внутрішньоутробне ураження його нервової системи;
• рецидивуючий хронічний сепсис.

Навіть якщо дитина народжується життєздатною, у неї можуть бути дихальні розлади, хронічно збільшені лімфовузли, печінка та селезінка. Щоб уникнути цього, краще пройти діагностику ще під час планування вагітності. У разі виявлення захворювання в гострій стадії вірусологи рекомендують відкласти зачаття щонайменше на півроку. Причому це стосується не тільки матері, а й батька.